Команда «Нашого місця» зарядилася енергією та натхненням після толоки та наразі готує кілька цікавих подій на осінь. Аби зробити все круто, запросили до команди ще кілька спеціалісток. Серед них і Вероніка Моль — українська мисткиня, яка працює з моментальною фотографією. Готуючись до свого заходу, Вероніка провела майстер-клас з фотографії в дитячому таборі в Макарові.
В цій статті розказуємо більше про Вероніку і її майстер-клас та показуємо, як це відбувалося.
Розкажи трошки про себе.
Я займаюсь арт фотографією з 2021 року, працюю саме з моментальною фотографією — поляроїд та інстакс. Я люблю допрацьовувати проявлений кадр, працювати зі знімком як з об'єктом, а не лишати як просто фото. Для цього використовую фарбу, ножиці, степлер і скоби (моє улюблене), вогонь — будь-що, поле для експериментів широке.
Як ти потрапила в проєкт? Чи маєш в ньому особистий інтерес?
Мене запросили для експериментальної творчої резиденції — в проєкті працюю над виставкою разом з директором Макарівського краєзнавчого музею. Особистий інтерес — більше розуміти який досвід проживали люди на окупованих територіях.
В чому полягає ідея твого майстер-класу?
Ідея проста: моментальна фотографія викликає щиру радість навіть у дорослих, що вже казати про дітей. Тож я вирішила познайомити дітей з камерами моментального друку, надати можливість для практики та зафіксувати останній день їхнього табору кількома поляроїдами напам'ять.
Хто прийшов на твій майстер-клас?
Він проходив в рамках дитячого табору для дітей захисників і волонтерів Макарівської громади, тож радше я до них прийшла. Це були діти від 6 до 15 років. Я зібрала камери для практики по своїх колегах та друзях (щиро вдячна кожному хто долучився), знайшла можливість дістати плівку під захід, провела коротку лекцію і роздала дітям камери. По частині модерації та рефлексії після практики мені дуже допомогла Олександра (Савченко, едукаторка та учасниця проєкту «Наше місце»).
Чи було щось неочікуване?
Не очікувала, що багато дітей захочуть сфотографувати мене або сфотографуватись зі мною. Забула про цю прекрасну дитячу безпосередність у спілкуванні з людьми, яких бачиш всього годину.
Що тебе особливо здивувало? А що — порадувало?
Здивувало і порадувало, що деякі діти вже самі є волонтерами — плетуть сітки, малюють малюнки, роблять розіграші й аукціони. Їм це дуже важливо. Зрозуміла, що взагалі не задумувалась про це, позаяк своїх дітей не маю й не розумію, як вони проживають досвід війни.
Що тобі найдужче запамʼяталося?
Хлопчик Кирило, який фактично не був учасником цього табору, але жив поруч з ним, й щодня навідувався. Він розбишака і дуже агресивно себе вів з іншими дітьми. У мене була запасна камера, тож я дала і йому попрактикуватись. Його знімки дуже хаотичні, дуже розмиті, з артефактами (бо він згинав кадр в процесі проявлення) — все як я люблю. Він єдиний підписав кожен кадр на лицьовій стороні своїм ім'ям. І роздарував всім фото. Щоправда, потім забрав назад.
Підписуйтеся на наш Інстаграм, аби швидко дізнаватися останні події.
Більше про Вероніку та її творчість дивіться тут.
.jpg)
.jpg)
